15-хвилинне місто: як це має працювати

Вже декілька років поспіль світова спільнота обговорює нову урбаністичну концепцію — «15-хвилинне місто». Більше того, деякі міста та навіть мегаполіси, як то Париж, Шанхай, Барселона та інші, вже взялися за її впровадження в життя. Пропоную розібратись, в чому ж полягає концепція «Місто 15 хвилин» та обговорити її переваги та недоліки.

Суть концепції

Концепція 15-хвилинного міста «захована» в самій її назві - вона полягає у створенні такого міського середовища, в якому мешканцям окремих кварталів та мікрорайонів не доведеться вирушати світ за очі в пошуках вирішення власних повсякденних потреб. Все необхідне має бути розташовано поруч, на відстані 15 хвилин пішої ходьби або поїздки велосипедом. Під «все необхідне» розуміють:

• доступ до місця прикладання праці (коворкінги, бізнес-центри, малі бізнеси тощо);

• магазини та торгові центри;

• розважальні центри;

• школи та дитячі садочки;

• лікарні чи амбулаторії;

• місця для відпочинку на природі та прогулянок;

• побутових послуг (кав'ярні, салони краси, відділення банків тощо).

Тобто за бажанням та без нагальної потреби, людина може місяцями не виходити за межі власного «15-хвилинного міста» — і не відчувати себе обділеною чи відстороненою від життя. Мати доступ до всіх «благ цивілізації» та брати активну участь в суспільному житті ком'юніті.

При цьому під час облаштування внутрішнього простору 15-хвилинних «осередків» особлива увага має приділятися не тільки наявності об'єктів інфраструктури, а і їх якості, різноманітності та доступності для всіх мешканців кварталу. 

Замість автівок — люди

«15-хвилинний» підхід у містоплануванні, на думку урбаністів, допоможе змістити вектор розвитку сучасних міст з напрямку «місто для автівок» на «місто для людей». А це, допоможе вирішити одразу декілька проблем, які гостро постають сучасною цивілізацією. А саме:

• сприятиме поліпшенню екології міст шляхом зниження кількості автотранспорту на дорогах та, відповідно, рівня шкідливих викидів від нього;

• сприятиме більш гармонійному життю містян, адже за відсутності необхідності щоденно долати багато кілометрів шляху до роботи чи за розвагами, людям буде легше знайти власний work-life balance. 

• підвищить рівень здоров'я та якість життя - завдяки збільшенню рухливості та встановленню більш тісних соціальних контактів між мешканцями 15-хвилинних кварталів та мікрорайонів;

• підвищить рівень доступності та інклюзивності інфраструктури;

• стимулюватиме економічний розвиток міст шляхом розвитку малих бізнесів.  

Зв'язок не буде розірвано

Згідно з концепцією 15-хвилинного міста, зв'язки між «острівцями»-мікрорайонами та іншими частинами міста розірвано не буде - їх поєднуватиме розгалужена система дорожніх магістралей. По яких, до речі, зможуть вільно курсувати не тільки автівки та громадський транспорт, а й велосипедисти. Концепція передбачає створення потужної велоінфраструктури, починаючи від зручних та безпечних велодоріжок та закінчуючи облаштованими велопарковками та осередками велопрокату.

Натомість всередині 15-хвилинних кварталів рух приватних автівок має бути обмеженим або взагалі забороненим. Згідно з концепцією, частина внутрішніх квартальних доріг має бути пішохідною — і замість припаркованих автівок їх прикрашатимуть дерева та квітучі рослини. Частина - призначеною лише для громадського транспорту, що дозволить мешканцям вільно переміщатись між різними «15-хвилинними» острівцями міста. А частина — доступною лише для мешканців таких кварталів, що допоможе знизити щільність місцевого автомобільного трафіка.  

До речі, саме цей пункт — обмеження використання власного автотранспорту в 15-хвилинному місті — викликає суттєвий опір противників концепції. Для них це звучить як обмеження у вільному пересуванні та замах на особисті свободи. Але ж варто зауважити, що оминаючи дорожній затор, припустімо, по чужому двору або по внутрішньоквартальному проїзду, автомобілісти теж порушують права місцевих мешканців — на чисте повітря, тишу та безпеку. Тому тим, хто в 15-хвилинному місті все ж таки віддаватиме перевагу пересуванню на власній автівці, доведеться їздити по магістралях та відкритих дорогах. Але зауважу, що розвинена система велодоріжок та розгалужений громадський транспорт дійсно можуть сприяти зниженню автотрафіку — тож і заторів по місту має стати менше.

До речі, в Парижі, наприклад, заборонили автомобільний рух частиною набережної Сени — і зробили її пішохідною зоною, попри спротив власників автівок. І як показує дійсність, нічого страшного з містом не трапилось — навпаки, набережна стала одним з улюблених місць відпочинку парижан, а автівки легко об'їжджають непроїзну ділянку сусідніми автомагістралями. А в Оттаві деякі вулиці залишили відкритими лише для проїзду громадського транспорту — і ці вулиці стали більш комфортними для місцевих жителів. Так, власникам автівок доводиться їх об'їжджати, але пам'ятаємо, що 15-хвилинне місто — це місто для людей, а не автівок.

Переформатування та подвійне призначення громадських об'єктів

Ще один нюанс концепції 15-хвилинного міста обумовлює переформатування деяких громадських споруд або не за первісним призначенням, або за подвійним призначенням. Так, за умови зменшення числа автівок в місті, деякі багатоповерхові паркінги можуть взяти на себе іншу функцію - наприклад, перетворитись на сади чи стати осередком сучасної культури та мистецтва. А школи, які вже в другій половині дня зазвичай закриваються, могли б цей час відчинити свої двері для розміщення різноманітних гуртків для дітей та дорослих. 

Такі ідеї справді можуть спрацювати, і це демонструє Париж, в якому в різних мікрорайонах школи поступово беруть на себе функцію «суспільних центрів» мікрорайонів - їх приміщення не тільки починають використовувати для інших занять, а й перетворюють подвір'я на парки та сквери.

Чи дійсно все так «райдужно»?

Розмірковуючи над концепцією 15-хвилинного міста, я (зовсім не урбаніст!) подумала про те, що виглядає вона дійсно привабливо. Але, як то кажуть, є в ній і декілька «але».

• Що з роботою? Не всім щастить знайти віддалену роботу, або роботу поблизу домівки. Як бути тим, хто все ж таки змушений щоденно долати багато кілометрів шляху на роботу та додому? І не всі готові їздити ці кілометри велосипедом — навіть за умови наявності безпечних велодоріжок. І таких людей наразі в містах більшість, адже ті, хто може працювати онлайн, скоріш за все, намагатимуться перебратися жити в екологічно чистіше та комфортніше передмістя. І, до речі, вони час від часу все одно будуть їздити в місто — і збільшувати автотрафік.

• Що з забезпеченням? Пішохідні вулиці з кафе та магазинчиками дійсно виглядають привабливими — але як цим кафе та магазинчикам забезпечити поставки необхідних товарів, за умови абсолютної неможливості під’їхати до них вантажівкою? Звісно, тут можна ввести систему різноманітних пропусків, але це додаткова бюрократія та незручності саме для бізнесу.  

• Що з парканами? Концепція 15-хвилинних міст не потребує огорож для житлових осередків, але боюся, що в наших реаліях її реалізація може перетворитися на фізичний поділ міста на окремі «анклави». Чи варто говорити, що сама ця ідея веде до спотворення суспільства та поглиблення нерівності? 

• Що з реалізацією? На жаль, досвід всіх міст, які взяли курс на зміну містобудівної парадигми, свідчить що головна складова успіху залежить від політичної волі, наполегливості, непідкупності та праці керівництва міста. Яке послідовно впроваджує та реалізує нову містобудівну політику, а не йде на поступки різноманітним лоббі. І ось тут, на мій погляд, втілення концепції може наштовхнутись на чималий «камінь».  

P.S. Як вам взагалі концепція 15-хвилинного міста? Чи хотіли б ви жити в такому зеленому осередку, де все поблизу та поруч, і автівка майже не потрібна? І чи бачите ви своє місто відформатованим під цю концепцію? Запрошую до дискусії :)